Бльшсть дослджень була присвячена саме

Теория и практика производства и применения ячеистого бетона в строительстве - Большаков В.И.

133

Згідно
класифікації [3], лужні цементи поділяються на два класи. У першому класі
(«Геоцементи») основними структуроутворюючими фазами є аналоги природних
мінералів - лужні та лужно-лужноземельні цеолітоподібні гідроалюмосилікати,
додатковими - низькоосновні гідросилікати і гідроалюмінати кальцію та магнію. У
другому класі навпаки: основні - гідросилікати і гідроалюмінати кальцію та
магнію, додаткові - вищезгадані цеолітоподібні сполуки, що виникають у
цементному камені на пізніших етапах тверднення. Геоцементи виявились
перспективною в’яжучою системою насамперед для створення матеріалів
спеціального призначення, тоді як лужні цементи II класу (шлаколужні, зололужні
та лужні портландцементи) набули широкого поширення як альтернатива традиційним
в’яжучим. '

Більшість досліджень була
присвячена саме використанню шлаколужних в’яжучих для створення ніздрюватих
бетонів неавтоклавного або автоклавного тверднення [4-7]. На основі речовин
такого типу створені матеріали середньою густиною 300... 1200 кг/м3
з міцністю при стиску

0,
5...15,5 МПа, морозостійкість яких може
перевищувати 75 циклів. Крім доменних гранульованих, можливе також використання
шлаків кольорової металургії [8]. За своїми характеристиками такі матеріали
перевищують неавтоклавні аналоги за рівної середньої густини. Галузі
застосування таких матеріалів - звукопоглинальні, теплоізоляційні,
конструкційно- теплоізоляційні та конструкційні вироби. Враховуючи значний
прогрес у галузі виробництва будівельної хімії та впровадження нових технологій
у виробництво будівельних матеріалів і виробів, можна прогнозувати подальше
підвищення експлуатаційних характеристик ніздрюватих бетонів на основі
шлаколужних в’яжучих речовин. Існує також досвід отримання жаростійких
шлаколужних ніздрюватих бетонів з температурою використання до 1000°С [9, 10].

133

Вперед