Глуховським в 1959 роц 2.

Глуховським в 1959 роц 2.

Теория и практика производства и применения ячеистого бетона в строительстве - Большаков В.И.

вдосконалення технологічного обладнання або введення дорогих модифікаторів.
Традиційні в’яжучі системи, крім того, на початку XXI сторіччя проявили ряд
істотних недоліків, до яких слід віднести: значну енергоємність, великі емісії
парникового газу С02 (що є особливо актуальним після ратифікації Протоколу
Кіото), невисоку міцність, низьку стійкість до дії агресивних середовищ, значні
строки тужавлення (особливо при введенні піноутворювачів), неможливість
введення значної кількості відходів без істотної втрати міцності тощо.

Перспективним шляхом вирішення
зазначених проблем є використання альтернативних видів в’яжучих речовин, до
яких відносяться лужні в’яжучі [І]. Луги в цих системах на першому етапі
структуроутворення активізують деструкцію вихідної алюмосилікатної речовини, а
в подальшому беруть активну участь у процесах структуроутворення та генезисі
міцності. Такі в’яжучі характеризуються високою міцністю (до МІ300), короткими
строками тужавлення, значною морозостійкістю (до ПООО) та довговічністю,
високим вмістом промислових відходів (до 100%) тощо. Саме з цієї точки зору,
використання лужних в’яжучих в технології ніздрюватих бетонів не є самоціллю, а
лише засобом підвищення експлуатаційних характеристик ніздрюватих бетонів,
усунення деяких технологічних недоліків, зниження їх собівартості, покращання
екологічної ефективності за рахунок широкого використання відходів,
забезпечення нових спеціальних властивостей отриманих матеріалів та, як
результат, розширення сфери використання ніздрюватих бетонів в будівництві та
промисловості.

Принципова можливість
отримання шлаколужних ніздрюватих бетонів була виявлена проф. В.Д. Глуховським
в 1959 році [2]. Було встановлено, що такі бетони можуть тверднути як при ТВО,
так і в природних умовах. В результаті досліджень було отримано матеріал
«піногрунтосилікат» середньою густиною 700-1400 кг/м3 та міцністю
при стиску 1,5-21 МПа. В подальших дослідженнях було залучено велику гаму
сировиних матеріалів: шлаки і золи різного походження як тверді компоненти
в’яжучої речовини, а також силікати натрію, содолужний плав, соду кальциновану,
содосульфатну суміш, їдкий натр як лужних компонентів.